Початково Міжнародний жіночий день був днем протесту проти дискримінації жінок. Існує традиція прив'язувати виникнення Міжнародного жіночого дня до демонстрації, яку провели 8 березня 1857 року в Нью-Йорку робітниці-текстильниці з вимогами рівної з чоловіками зарплати, поліпшення умов праці, 10-годинного робочого дня (марш порожніх каструль). Останніми роками поширилася версія, що то нібито була демонстрація повій. В останню неділю лютого 1908 року тисячі жінок знову вийшли на вулиці Нью-Йорку. Демонстрація була приурочена до "Жіночого дня" 1857 року. Жінки вимагали виборчого права, виступили проти важких умов праці та проти праці дітей. У 1909-1910 рр. у США в останні неділі лютого відбулися марші та страйки жінок, очолені Соціалістичною партією Америки.

     Під впловом дій американських жінок і на пропозицію німецької соціалістки Клари Цеткін, учасниці II Міжнародної конференції жінок-соціалісток (Копенгаген, серпень 1910 р., понад 100 учасниць із 17 країн) вирішили щороку в березні відзначати Міжнародний жіночий день – день солідарності жінок у боротьбі за повні політичні, економічні і соціальні права.

     У резолюції, запропонованій Кларою Цеткін, зокрема, зазначалось:

«У повній відповідності з класово-свідомими політичними профспілковими організаціями пролетаріату в кожній країні соціалістки всіх країн щорічно проводять Жіночий день, який в першу чергу слугує агітації за надання жінкам виборчого права. Ця вимога має бути висунена як складова частина всього жіночого питання в цілому і в повній відповідності з соціалістичними поглядами. Жіночому дню слід повсюдно надавати міжнародний характер, і він всюди має бути старанно підготовлений»

Точну дату МЖД на тій конференції так і не було визначено.

Вперше Міжнародний жіночий день провели 19 березня 1911 року в Німеччині, Австро-Угорщині, Швейцарії та Данії. Цю дату обрали жінки Німеччини, бо саме 19 березня 1848 року король Пруссії перед загрозою збройного повстання пообіцяв (але згодом не виконав обіцянки) провести реформи - включно з введенням виборчого права для жінок. 1912 року МЖД відзначили 12 травня. І лише з 1914 року дату МЖД зафіксували на 8 березня (можливо, через початок Першої світової війни, яка відсунула вбік щорічно визначення дати Міжнародного жіночого дня).

У СРСР свято втратило своє політичне забарвлення і перетворилося на одне з небагатьох неполітичних свят. З 1966 року, відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року, Міжнародний жіночий день став неробочим днем.

ООН почала відзначати Міжнародний жіночий день 1975 року.

16 грудня 1977 року Генеральна Асамблея ООН у своїй резолюції 32/142 закликала всі держави проголосити у відповідності до їхніх історичних і національних традицій будь-який день року Міжнародним днем прав жінок і миру, створювати сприятливі умови для викорінення дискримінації жінок і для їхнього повного й рівноправного залучення до соціального розвитку. Це рішення ухвалили після закінчення Міжнародного року жінки (1975) і Десятиріччя жінок ООН (1976-1985), які раніше були проголошені Генеральною Асамблеєю.

1

Виши́ванка (вишива́нка) — розмовна назва традиційної української вишитої сорочки. Багато варіацій дизайну вишиванки було створено у XIX сторіччі. Зазвичай їх виготовляли із саморобного полотна, яке ткалося на верстаті. Місцеві особливості зазвичай знаходили відображення в орнаменті сорочки.

Історія народної вишивки в Україні іде коренями в глибину століть. Дані археологічних розкопок і свідчення мандрівників і літописців підтверджують, що вишивання як вид мистецтва в Україні існує з незапам'ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VІ ст., при дослідженнях показали ідентичність не тільки одягові, але і вишивці українського народного костюма XVІІІ-XІX ст. Арабський мандрівник X ст. у своїх розповідях про русів згадує, що вони носили вишитий одяг. На жаль, пам'ятники української вишивки збереглися тільки за останні кілька століть, але і цього досить, щоб з'ясувати, що елементи символіки орнаментів української вишивки збігаються з орнаментами, що прикрашали посуд давніх жителів території України періоду неоліту, трипільської культури.

Кам'янка - древня і водночас молода

І.Історія

     Село Кам’янка (до 1930 року Довгосілля) відоме з 1630 року, яким  володів Юрій Немирич. Саме у поліському краї народився козацький полковник Юрій Немирич. Безперечно, його плідна діяльність відноситься до часів гетьмана І.Виговського. З переходом на сторону українського війська Ю.Немирич прийняв православну віру.

     Під час Великої Вітчизняної Війни на фронтах і в тилу ворога свободу і незалежність Батьківщини захищали 168 громадян села, з них 74 загинули. Бойовими орденами та медалями нагороджено 48 чоловік. Хоробрістю відзначився партизан-учитель місцевої школи Володимир Микитович Хільчук. За його участі було пущено під укіс 13 гітлерівських ешелонів. Мужній патріот загинув у нерівному бою у 1942 році в урочищі «Підгальська».

    

     ІІ. Флора і фауна

     Природа дивного краю Кам’янки – це своєрідний дендропарк, створений самою природою. Значні площі у підліску займають зарості родендрону жовтого, або азалії понтійської. Походження азалії в нашій місцевості й досі залишається загадкою. Найближчий ареал цієї рослини – Північний Кавказ. Народ про екзотичну азалію склав багато повір’ївназиваючи цю рослину дряпоштаном, жовтим, турецьким багном.

     Представником родини товстяникових, які надають перевагу теплим та посушливим областям. Їх багато в Африці, на Канарських островах. І ось один з цього виду - молодило - росте в сосновому лісі на кладовищі поблизу траси. Цього посушливого літа молодило навіть зацвіло.

     Саме на території кам’янських лісів ростуть такі унікальні лікарські рослини: любка довголиста (родина орхідей), зубрівка(калган), материнка, різні види чебреців, конвалія, лісовий стародуб, дикий хміль.

     Коли цвіте конвалія та стародуб, то навколо такий аромат, що здається то пахнуть неземні парфуми. Біля села гніздяться рідкісні птахи – Чорні лелеки, які занесені до Червоної книги. На території Кам’янського лісництва розташований заповідник державного значення: Вереси, Прадуниха, Тересини, в яких зростають такі дерева: дуб, ясен, береза, вільха, сосна.

   

     ІІІ. Етнографія

     Кам’янка…Унікальний край, унікальна земля, унікальні люди. Тільки тут Вас нагодують дерунами, варениками, грибною юшкою, затіркою, поливкою, кам’янською кутею, свіжиною, смачним узваром, домашньою ковбасою, кров’янкою, іванком. Тільки тут Ви почуєте своєрідну поліську говірку, яка поєднує в собі українську, російську, білоруську, польську і частково словацьку мови.

      Ще  і на даний час в населення можна побачити і дерев’яні відра, відра із берести, посвітки, верстати для ткання, прядки, самобутній полотняний одяг, ткані намітки, рядна, доріжки, рушники, ліжники.

    

     ІV. Походження назви населення

     Село Кам’янка походить від слова «камінь». Ще колись древні племена древлян, які поселилися на березі річки «Борті» (медової річки), бо навкруги на могутніх дубах були прикріплені вулики – борті. Говорили, що місцевість, яка розташована на правому березі не даватиме добрих урожаїв жита, адже скрізь де вони копали був камінь. Тож і селилися древляни по хуторах, волоках, по лісах. Жили вони там, де ріс березняк, який згодом вони вирізували і спалювали на попіл (золу) і де потім висівали жито, яке давало високі врожаї.

     А загалом місцевість Кам’янки рівнина. Через все село, яке вона розділяє на дві частини протікає невеличка річка Уж. Ще древні назвали її так. Адже Уж – міфічна істота, своєрідний оберіг, домовик.

    

     V. Міфи, легенди, народні повір’я.

     Із розповідей очевидців, які відійшли у вічність біля урочища «Застава» є кургани. Цією місцевістю проїздила цариця Катерина. А їхала вона до Польщі і почула кукурікання півня. Ось і помітила вона цю місцину нагайкою. А коли верталася назад все населення цієї місцини її воїни повбивали. Отак і назвали цю місцину «Кургани». А повбивали їх за те. Що мало платили податі, не корилися цариці.

     Неподалік віл села, між Кам’янкою і Руднею була цегельня, де виготовляли високоякісну цеглу. Біля тихоплинної річки «Уборть» був водяний млин. Ще і зараз старожили говорять на цю місцевість: «коло млина».

    

     VI. Герби, знаки, емблеми, що використовувалися раніше.

     На місцевому кладовищі «Підбіла» біля траси є своєрідний курган. На каменях, кам’яних хрестах викарбувані знаки: місяць і зірки та якісь давні письмена. Це давнє древлянське поховання. І, можливо, це являється своєрідним древлянським гербом.

    

     Матеріали підготувала: зав. Бібліотекою-філіалом №24 села Кам’янка – Майгун Л.О.